1 Травня - "Мир, труд, май! Радость через край..." (с) Ляпис Трубецкой
О 5й ранку отримую СМС від oleks-и про те, що його поїздка відміняється
Значить старт о 9й ранку зі Стоянки, з дому треба виїхати десь о 8:30.
Підйом о 7:00, сніданок, нав’ючування речей, старт.
Без 5 хвилин до 9:00 я вже був на АЗС у Стоянці. Черги на заправці великі. Чекаю решту команди.
Аж тут на АЗС заїжджає синій Зонгівський чоперок на 125 кубів з кофрами і милою парою в однакових шоломах, котрого я запримітив ще на пр-ті Перемоги. Дивлюся, а в них ще й номери "СВ" - може земляки?
Підходжу, запитую про їхній маршрут, крейсер і чи не проти вони того, що я пристроюся до них. До Житомира нам по дорозі, а далі розберемося. Крейсер 90 по китайському спідометру - я маю встигати. Все вирішено, їдем!
Дзвоню Well-у і повідомляю про те, що до Житомира я їду окремо, але повільніше. Мають наздогнати.
Аж тут на АЗС залітає чорний 4-тактний кінь з Fazer-ом на борту. Зонг-клуб починає збиратися в реалі
Отже, Fazer чекає на решту команди, а ми з синім зонгом під управлінням Діми вирушаємо....
Реальний крейсер складав близько 80 по GPS. Для Чекушки це багатувато, але в межах норми. Зонг їде перший, оскільки вихлоп Чекушки не рекомендований до нюхання без протигазу протягом тривалого часу.
Весело обганяючи деякі фури та інколи міняючись місцями ми зі стабільною швидкістю долетіли до Коростишева. Об’їхали його по окружній. Далі вже Житомир.
Від монотонного режиму і вібрацій я починаю дурачитися: лягати на бак, вивішувати ноги на дугах або ставити їх на.... Чорт! Ліва нога нормально стала на задню підніжку, в правій щось заважає. Зирк вниз і...
правий бардачок відкритий. Як? Яким раком?
У мене ж там запасні свічки, котушка, решта дрібниць.....
Правий поворотнік, сигнал, по гальмам - позапланова зупинка. Фух.... Випала лише пляшечка з маслом, котра була загорнута в ганчірку і лежала з самого верху. Решта речей на місці....
Діма розвертається і аккуратно їде по зустрічній до мене. Починається розбір польотів:
Як він відкрився? - Загадка.
А давно? - Підніжка червона, в місці контакту фарба протерта до грунта. Значить давно, дуже давно. Добре, що траса рівна і решта всього на місці.
Поки в мене в голові триває процес скорботи за втраченою пляшкою та пошук відповіді на питання "як і чому?", ми ведемо бесіду. Виявляється, що номера "СВ" у Діми недаремно. Він теж з Ніжина, мало того - з мого ж району і практично з сусідньої вулиці. Оце так зустріч! В Ніжині він буває, як і я, по вихідним, тому ми фактично й не бачилися.
В цей час на горизонті з’являється KLR з Льошею і Юлею. Рокери (я і Льоша з Юлею) чекають решту рокерів. Ми з Дімою обмінюємося телефонами і Зонгшен стартує - маршрути в Житомирі розходяться.
Не пройшло і 10 хвилин, як ціла орда з характерним гулом причалює біля нас (треба фото). Привітання, організаційні моменти. Вирішуємо, що мандрівники на KLR добряче втоплять і будуть чекати мене перед Бердичевом, де ми роз’їжджаємося: Чекушка і KLR прямують на Меджибіж, а ендуро-команда (Well, Gayka, Fazer, Dimka) на Вінницю. До Бердичева Чекушка їде в складі ендуро-команди, котра заради неї люб’язно скинула 10км/год крейсера.
На виїзді з Житомирської окружної всі дружно заправляємося до повного.
На заправці зустріли пару з Центральної України на величезному BMW, котрі теж подорожують.
Я повідомляю Well-у про те, що крейсер можна підняти на 5км/год, Чекушка спокійно його приймає.
Все-таки вп’ятьох їхати доволі весело, дорога пролетіла непомітно. Перед Бердичевом розвилка з блокпостом. Метрів 200 після блокпоста нас чекають Льоша з Юлею. Але ендуро-команда планувала їхати по окружній, тому ми зупинилися перед розвилкою, перекусили. Далі виявилося, що ендуро-команді їхати можна й через Бердичів, тому під’їхали через блокпост до КЛР та реорганізувалися. Заодно я добре підтягнув кріплення обох дзеркал, оскільки вони почали хитатися.
В Бердичеві дещо налякав Льошу: перед КЛР їхала машина, котра різко пригальмувала, КЛР за нею. А у мене попри писк задньої покришки починає швидко наближатися лівий кофр
Обійшлося.
Далі заправка WOG, де КЛР має поживитися. Поки заправлялися, до колонок заїхала спорт-команда Рокера: Archer, Торопунька та Ігор. Всі в мухах, бо добряче топили по трасі. (треба фото)
Наступна зупинка була десь в районі Уланова, оскільки накрапав дощ. Льоша з Юлею вирішили перечекати та одягнутися в дощовики, потім наздогнати мене в Летичеві. Я тим часом втопив далі.
Ось скоро і Хмільник, котрий liach рекомендував об’їхати по окружній. На розвилці перед містом стоять гайці, я ж зупинився за 200 метрів до них і почав копатися в навігаторі, щоб не пропустити надалі потрібний поворот. Стартую - гайці мене зупиняють:
"Що це ви так невпевнено?.. зупинилися були перед нами"
"Дивився, як Хмільник об’їхати"...
Дізнавшися звідки я їду, і скільки років Чекушці, попросили техпаспорт. Переконалися, що їй дійсно пів-століття, і відпустили мене, розповівши, де звернути на Летичів і Меджибіж. Спокійні, ввічливі, наче й не гайці
Виїхавши на окружну, спостерігаю такі пейзажі:
Я чесно не знав, по якій області я їду. Підозрював, що вже не по Житомирській, але ці знаки розставили всі крапки над і:
Перед Летичевом зупиняюся на заправці, мене доганяє КЛР. Далі їдемо разом.
Наступна зупинка вже в самому Летичеві біля Кармалюка і Замку, де на вежі грають фольк-рок... (Льоша, дай фото біля Кармалюка):
Поряд із замком розлилася річка Вовк:
Відпочивши та перекусивши, їдемо в сам Меджибіж. Без проблем знаходимо черговий замок. Люб’язно залишаємо речі та шоломи на касі та починаємо екскурсію:
З самого верху башти відкриваються такі пейзажі:
Льоша і Юля зупиняються в місцевому готелі. Я ж їду до Славка. Оскільки у мене в запасі ше є трохи часу, а дорога через Хмельницький краща, хоч і довша, то вирішено їхати саме нею.
Проте ще біля готелю я помітив, що в мене сильно хитаються дзеркала, особливо ліве. Дивно, кріплення підтягнуті. Помічаю невеликі тріщини в місцях надрізу і згинання тих кріплень. Хм. Ладно, у Славка заваримо, сподіваюся, що доїдуть...
Стартую. Мої сподівання виявилися даремними: за кілька кілометрів я починаю обганяти вантажівку, аж тут моє ліве дзеркало просто падає вниз
Попереду зустрічна, тому я даю по гальмам і стрибаю на ліве узбіччя, де чіпляю багнюку і ледве втримую мотоцикл.
Перша втрата? Ні, на диво дзеркало не розбилося, а лише трохи подряпалося. Окрема подяка зустрічним машинам, котрі його не переїхали
Дзеркало в сумку, і крутячи головою, доїжджаю до Південного Бугу, де він ще маленький:
Ще кілометрів через 10 праве дзеркало просто лягає мені на руку, але я встигаю його зловити. Як точно я зробив кріплення - протрималися рівно 7300км і здалися майже одночасно
Пакуємо і його в сумку. Мотоцикл стає дуже незвичним з водійського місця, оскільки ці дзеркала я ніколи не знімав з нього, навіть під час ремонту. Крутячи головою вже в обидва боки, я заїжджаю в Хмельницький:
До чого затишне місто: все спокійно, тихо, всі неквапливо кудись їдуть... Зупиняюся, щоб прикупити місцевого пива, в процесі пакування котрого в мене вилітає замок на боковій кишені сумки
Та що за напасть!
Добре, що є прищіпки для кріплення клейонки на мотоциклі. Вони мене виручають.
Їду через центр і просто кайфую: приватний сектор, тролейбуси... Затишно.
На виїзді з міста зупиняюся, щоб звірити дорогу. Відчиняю кофр, а там
чохол для шолома вже мокрий від пива...
і ще раз
Добре, що у мене була порожня тара, що зберегло частину дорогоцінного напою. Поки перепаковувався, поруч проїжджає Зонгшен-спортбайк з двома вершниками, вітаємося. Аж тут вони зупиняються, розвертаються і прямують до мене:
"І не кажи, що ти в цей святковий день зламався
"
Поспілкувалися, маршрути різні, побажали одне одному щасливої дороги.
Через дясяток кілометрів на спуску тягнучка, потім взагалі всі зупинилися. Ходять люди, стоїть міліція, блищать мигалки. ДТП? Запитую у чоловіка, котрий проходить повз, що трапилося:
"Ужас! Всі, хто в машині - 4 трупа". Ніссан Кашкай на зустрічному узбіччі залетів під ПАЗік, схоже, що ще й загорівся. Мабуть спішив когось обігнати... не встиг. Земля їм пухом...
Попри це по дорозі до Віньківців не можна не помітити такої краси: спуски, підйоми, квітучі сади над дорогою, а тут ще й таке:
Дзвоню Славку, він вже потемки зустрічає мене на в’їзді у Віньківці. 10 хвилин нещадно розбитих доріг - і кінцева точка першого дня досягнута.
Застілля, бесіди.... За день пройдено по одометру 417 км. Попри всі негаразди враження від Хмельниччини найпозитивніші. Таке відчуття, що приїхав додому
Вирішено тулити до самого Хотина, а потім в Кам’янець.
, але мене вже просто нудить від каміння 
, поки не вийшов Льоша.
